где найти Отрадное Каннабис гибрид

Честь, ребятки! Вот я сейчас вам расскажу самую крутую историю, как я купил шишки марихуаны и поехал в кругосветное путешествие без денег. Отвечаю, будет весело.

Мне как-то давным-давно чечик нашел закладки на шишки. Блин, я был в ауте – что за пакет, что за запашок! Понятно, что мне сразу захотелось их попробовать. Я решил отдуплиться, накуриться до беспамятства. Позвал своих хомяков, чтобы они поддержали – ведь всем юзать такие новые фишки было интересно.

И вот мы собрались в драйвовой квартире, на которой похоже даже окна заколотили. Ничего, у нас был баян – шприц, в который мы зарядили наши шишки. Весь дух каннабиса, обессилевший, проник в мои легкие после щелчка баяна. Я сделал чирку и поделился с друзьями, чтобы все отдупились одновременно.

И тут, мои друзья, началось наше крутое кругосветное приключение. Мы сели на старый ветхий автобус, который был уже весь в флейме. Зашибись, это был самый плохой автобус в истории, но мы даже не парились. Ведь у нас было то, что нам нужно – наш запашный баян.

Мы прокатились нашим автобусом в разные города, встречались с новыми ребятами, юзали шиза. Мы чотко понимали, что наше путешествие не будет легким, ведь мы ни гроша не имели. Но кто сказал, что без денег нельзя накуриться вдрызг?

В каждом городе, где мы оказывались, мы быстро находили нашу дозу. Локальные наркоманы нам в этом помогали. Откопали нам дома престарелых, где не только находились их родичи на печеньке и бутербродике, но и заключенные, которые иногда разрешали нам погоняться по жилплощади и нюхать их шишки. Зашибись!

Мы продолжали свое флибустьерское путешествие, юзали все, что находили. Бывало, что мы так накуриться, что даже забывали названия городов, в которых оказывались. Менялась лишь погода, а мы всегда оставались в своем флейме.

Однажды в Москве случилось самое крутое – нам удалось вырваться из нашего бродячего бытия и попасть на главные рэп-баттлы. Блин, вы не поверите, но мы были в ауте! Там было столько крутых чуваков, что просто голова кругом. А у меня было столько идей и столько фишек!

Время нашего выступления пришло – рэперы по очереди подходили к микрофону и хрипели рифмы. И тут настал мой черед – я стоял на сцене и вел парад своих идей, подкрепленных мощными чирками моих шишек. Я был в огне, и все это было так круто, что публика просто сносила крышу!

Как только я сошел со сцены, меня окружили фанаты. Они очень хотели познакомиться, продать свои закладки, пообещать нам бесплатные килограммы травы. Конечно, я с радостью принял все их предложения – ведь я был настоящим богом в этот момент!

Но, конечно же, все хорошее быстро кончается. Постепенно я начал понимать, что флейма хватит на некоторое время, а потом придется возвращаться в серую реальность. И я чувствовал, что это время приближается.

И вот, настал момент прощания с нашим флибустьерским путешествием. Мы собрались в одном из городов, сказали друг другу последнее «честь!», скушали наши закладки в последний раз и распрощались. Каждый пошел своей дорогой, оставив позади дни безумного веселья и невероятных чирков.

Но это было самое офигенное путешествие в моей жизни! Я накуриться до отвала, чтобы отдупиться на полную катушку. Я юзал все как можно больше, и ни разу не пожалел об этом.

Так что, ребятки, если у вас есть возможность залететь таким флибустьерским путешествием – рекомендую сделать это, не думая ни секунды. Пока живем, пока можем накуриться, ведь вся жизнь – это один большой флейм!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...